|
КРИМІНСЬКА ВІРА СТАХІВНА
Сидить зажурена під обеліском жінка,
Виски й чоло її покрила сивина
Прийшла, щоб в днину ясну вшанувати
Усіх, кого забрала в нас війна.
Хто залишив своє життя на полі бою,
Можливо й не доріс до повних літ.
Їх подвиги зберіг для нас з тобою,
У прізвищах карбований граніт.
Чи пригадала, жах голодомору,
Коли її родину, жерла смерть.
Чи те коли в сімнадцять літ дівочих
В Німеччину загнала круговерть.
А, зараз, вдячна Богу, ховає сліз тривогу,
За щастя сьогодення, що їй дожити дав.
Вселив у Вірі - віру у світлу Перемогу.
І гріє душу думка, що день такий настав.
І. Прокопович
| 
